Історія справи

Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №345/1160/23
Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №345/1160/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 345/1160/23

провадження № 61-403св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Калуська окружна прокуратура в інтересах держави, в особі Калуської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Калуського міськрайонного суду

Івано-Франківської області у складі судді Миговича О. М. від 18 вересня

2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Томин О. О., від04 грудня 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У березні 2023 року керівник Калуської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Калуської міської ради звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що Калуською окружною прокуратурою було підтримано публічне обвинувачення у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090170000767 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

3. Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні умисних дій, які виразились у зловживанні службовим становищем, умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної чи юридичної особи використанні свого службового становище всупереч інтересам служби, що заподіяла істотної шкоди, а також у вчиненні умисних дій, які виразилися у складанні і видачі завідомо неправдивих документів, тобто у службовому підробленні.

4. ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

5. Посилався прокурор на те, що внаслідок зловживання службовим становищем та службового підроблення сільським головою Пійлівської сільської ради ОСОБА_2 виписки з рішення Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» та видачею на її підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 671555, відповідачу ОСОБА_1 було неправомірно надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1126 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Пійло Калуського району, а громадським інтересам, в особі органу місцевого самоврядування Пійлівської сільської ради, правонаступником якої є Калуська міська рада, завдано шкоду на суму 71 794,00 грн.

6. Зазначав, що з огляду на презумпцію невинуватості, до постановлення Калуським міськрайонним судом ухвали від 05 травня 2022 року прокуратура не мала підстав стверджувати про факт незаконності передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , що у свою чергу унеможливлювало належне звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Тільки після винесення остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні, прокуратура поінформувала Калуську міську раду про наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів у суді. Проте Калуська міська рада упродовж тривалого часу не вжила заходів щодо самостійного звернення до суду, проявивши таким чином бездіяльність, тому у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків міською радою, виникла необхідність подання до суду позовної заяви.

7. Враховуючи наведене, прокурор просив суд визнати недійсним державний акт серії №ЯМ 671555 від 29 листопада 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1126 га, виданий ОСОБА_1 , та витребувати у відповідача земельну ділянку кадастровий номер 2622885201:01:002:0184 площею 0,1126 га, що розташована в с. Пійло Калуської ТГ, Калуського району Івано-Франківської області.

Стислий виклад позиції відповідача

8. ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимог прокурора, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що з 1999 року користується спірною земельною ділянкою без жодних обмежень чи претензій з боку відповідної територіальної громади. Земельна ділянка передана йому у законному порядку, що підтверджується рішенням Пійлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 11 березня 1999 року та

від 08 листопада 1999 року, які не скасовані та не визнані в установленому законом порядку недійсними.

9. Водночас, зауважував, що він не приймав участь у розгляді кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 за частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, а тому був позбавлений можливості доводити правомірність користування спірною земельною ділянкою.

10. Посилався на пропуск прокурором позовної давності та заявляв про необхідність застосування наслідків її спливу. Зазначав, що досудове розслідування за фактом підробки офіційних документів сільським головою

с. Пійло ОСОБА_2 було розпочато ще у травні 2017 році, що свідчить про обізнаність прокуратури з фактами відчуження спірної земельної ділянки.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від

18 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимогкерівника Калуської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Калуської міської ради, відмовлено.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов заявлено з пропуском строку позовної давності, а це з огляду на заяву відповідача про застосування наслідків її спливу, є підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначено, що Калуська окружна прокуратура дізналася чи могла дізнатися про порушення інтересів держави ще з 2017 року, при внесенні відомостей до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, була наділена повноваженнями для звернення до суду з метою їх захисту, протягом тривалого періоду часу їй було відомо про бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо захисту інтересів територіальної громади. Наведені прокурором причини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними та такими, що не свідчать про переривання строку позовної давності.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 грудня

2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року залишено без змін.

14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 набув право власності та отримав відповідний державний акт на право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Пійлівської сільської ради від 14 червня 2012 року, яке сільською радою не приймалося, отже позовні вимоги прокурора є обґрунтованими. Водночас, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про пропуск прокурором строку позовної давності, з огляду на те, що Калуська окружна прокуратура дізналась, або могла довідатися про порушення права власності відповідної територіальної громади на земельну ділянку на етапі досудового слідства, тобто з часу внесення 27 травня 2017 року відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення з приводу підроблення офіційних документів про передачу земельної ділянки у власність відповідача. Посилання прокурора на неможливість звернення з такими вимогами під час досудового розслідування суд апеляційної інстанції вважав безпідставними.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 03 січня 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та

апеляційної інстанцій прокурор зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування

норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від12 червня 2019 рокуу справі № 487/10128/14-ц, від

26 листопада 2019 рокуу справі № 914/3224/16, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі

№ 652/219/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 346/968/17, від 30 червня

2023 року у справі № 462/4985/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом, коли стало відомо про порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів. Зауважує, що з моменту внесення відомостей до ЄРДР органу досудового розслідування стало відомо про можливий факт вчинення посадовими особами сільської ради (без конкретизації такої особи) підроблення офіційних документів (без конкретизації яких саме). Зауважує, що Калуській міській раді не могло бути відомо про порушення її законних прав на землю з моменту внесення відомостей до ЄРДР, встановити чи підтвердити такий факт мали органи досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

18. Зосереджує увагу на тому, що підставою звернення до суду з позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримав земельну ділянку, а саме встановлений факт підроблення такого рішення в ухвалі Калуського міськрайонного суду від 05 травня 2022 року. Більш того, з огляду на встановлений факт підроблення такого рішення, його, як відповідної форми волевиявлення сільської ради, не існувало взагалі. Відтак, судами попередніх інстанцій не було враховано, що до прийняття остаточного рішення у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 звернення з позовом у справі, яка переглядається в касаційному порядку, було передчасним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 345/1160/23, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

20. 24 січня 2024 року матеріали цивільної справи № 345/1160/23 надійшли на адресу Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

22. 26 січня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого дії адвокат Булавинець М. М., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на нерелевантність наведеної заявником практики Верховного Суду, просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. Рішенням Пійлівської сільської ради Калуського району від 11 березня

1999 року ОСОБА_1 , серед інших, виділено земельну ділянку в розмірі 0,10 га в урочищі «За бригадою» в с. Пійло й дозволено будівництво житлових будинків та господарських споруд на виділеній земельній ділянці.

24. Згідно з рішенням Пійлівської сільської ради Калуського району

від 08 листопада 1999 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку безоплатно для ведення с/г виробництва. У зв`язку з тим, що немає можливості видати державний акт на право власності, видано план, як тимчасовий документ.

25. Відповідно до обвинувального акту, затвердженого прокурором 14 квітня 2022 року у кримінальному проваджені за № 12017090170000767, ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні умисних дій, які виразились у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної чи юридичної особи використанні свого службового становище всупереч інтересам служби, що заподіяла істотної шкоди, а також у вчиненні умисних дій, які виразилися у складанні і видачі завідомо неправдивих документів, тобто у службовому підробленні. Зокрема, внаслідок зловживання службовим становищем сільським головою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 неправомірно надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1126 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Пійло Калуського району. ОСОБА_2 склав та видав завідомо неправдивий документ, який особисто підписав та скріпив гербовою печаткою сільської ради, - виписку з рішення Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність», куди вніс неправдиві відомості щодо передачі у власність ОСОБА_1 закріпленої за ним земельної ділянки площею 0,1126 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пійло Калуського району. Знаючи, що рішення Пійлівської сільської ради від 14 червня 2012 року про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1126 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пійло Калуського району у приватну власність не існує, ОСОБА_2 підписав та скріпив гербовою печаткою державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 671555, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер № 2622885201:01:002:0184.

26. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 05 травня 2022 року, яка набрала законної сили 12 травня 2022 року,

ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Позиція Верховного Суду

27. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

28. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

29. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

30. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

31. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

32. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

33. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

35. Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

36. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт б частини першої статті 81 ЗК України).

37. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

38. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

39. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

40. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

41. Згідно з частиною восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

42. Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

43. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, а також постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15.

44. Розпорядження майном органом місцевого самоврядування не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади, тому відчужене таким чином майно підлягає поверненню на підставі статей 387-388 ЦК України.

45. Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

46. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

47. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокурором пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовом. Водночас, судом апеляційної інстанції зазначено, що оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 671555 від 29 листопада 2012 року, виданим на підставі рішення Пійлівської сільської ради від 14 червня 2012 року, яке сільською радою не приймалося, вимоги прокурора про визнання недійсним вищезазначеного державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування у відповідача вказаної земельної ділянки є обґрунтованими. Оцінка пропорційності втручання держави у право власності судами попередніх інстанцій не надавалася.

48. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

49. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 39, 60),

від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 103) і

№ 372/1036/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 65)).

50. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

51. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

52. Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

53. Водночас, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц та конкретизованим у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

54. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

55. Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

56. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

57. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

59. Визначаючи початок перебігу строку позовної давності суди попередніх інстанцій виходили виключно з того, коли Калуська окружна прокуратура дізналась, або могла довідатися про порушення права власності відповідної територіальної громади на земельну ділянку. Більш того, суд першої інстанції відхилив доводи прокурора щодо необхідності обрахунку позовної давності з моменту коли про порушення свого права довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

60. Посилання судів попередніх інстанцій на обізнаність прокурора про тривалу бездіяльність Калуської міської ради, яка не вжила заходів щодо самостійного звернення до суду, не може трактуватись як факт обізнаності органу місцевого самоврядування про факт вибуття земельної ділянки з комунальної власності у володіння іншої особи. Водночас, прокурор повідомив Калуську міську раду про факт порушення прав відповідної територіальної громади лише перед зверненням до суду з цим позовом, в порядку виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

61. Колегія суддів зауважує, що прокурор виконує субсидіарну роль звертаючись до суду із позовом в інтересах органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

62. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

63. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

64. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

65. Колегія суддів звертає увагу на що з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким було доповнено Прикінцеві положення ЦК України пунктом 12 такого змісту «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

66. Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», строки, визначені статтями 257 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.

67. Зазначене застосування положень Закону України від 30 березня

2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21, а також постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 343/2389/22, від 17 січня 2024 року у справі № 130/1596/22, ухвалених після подання касаційної скарги у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

68. Ухвалюючи оскаржені судові рішення у справі, яка переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не повно встановили фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором позовної давності.

69. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

70. Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

71. За викладених обставин, враховуючи строк розгляду справи судами та повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

72. При новому розгляді справи необхідно надати оцінку доводам і запереченням сторін, доказам, поданим на їх обґрунтування.

73. Посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, колегія суддів відхиляє.

74. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

75. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі та враховуючи доводи, якими прокурор обґрунтовував підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, визначених не лише пунктом 1, а й пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Більш того, колегія суддів визнала обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо не врахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,

від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 щодо застосування положень частини першої статті 261 ЦК України у випадках, коли з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах.

76. Згідно з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19,

від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

77. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц,

від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).

Керуючись статтями 402 403 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович